Тільки б ім'я твоє ще пам'ятали, Бакото...*

Людину, яка робить все, щоб ми пам'ятали про Бакоту, звуть Тарас Горбняк.
Приїхати сюди і не почути його розповідь - всеодно, що бути в Римі і не бачити папу.
Він не якийсь заїжджий екскурсовод із завченим для туристів текстом.
Ця людина народилась і виросла у Бакоті.  З 1981 року населеного пункту з такою назвою не існує.
Все, що залишилось від Бакоти, знаходиться на дні водосховища.



Тарас Васильович - автор книжок "Бакота - затоплена доля"(2004) та "Давня Бакота"(2009).
Провідний фахівець з рекреації НПП "Подільські Товтри".
Його "жива" розповідь - найкращий аргумент в суперечці  "а чи варто їздити на екскурсії з групою".
Так, можна поїхати самому. Полюбуватись красотами Бакотської затоки. Спуститись до печерного монастиря.
Поїхати з враженнями "красіво-то как", і не почути жодного слова про те, що тут колись було місто,
перша згадка про яке датується 1240 роком.
Не просто місто, а столиця давньоруського Пониззя у 13-14 століттях. 
Якщо покопатись в інтернеті, знайти матеріали про Бакоту на сайті НПП "Подільські Товтри" , або на "Замках та храмах України".
Але жодна стаття не замінить того, що ви можете почути від людини, яка тут народилась і виросла,
працювала все свідоме життя, пережила відселення і затоплення Бакотської долини. 
Донесла до нас інформацію від старожилів села. Зібрала унікальні архівні матеріали і фотографії.
Кожна група, яка з нами відвідала Кам'янець та Подільські Товтри,
найяскравіші враження винесла саме з екскурсії в Бакоту з Тарасом Горбняком. 

Для тих, хто подорожує самостійно, його контактний телефон: 8 097 1521922

Книгу  "Давня Бакота" (Кам'янець-Подільський, ПП "Медобори" 2009р) замовити:
medobory@i.ua
Придбати:
Київ, ринок Петрівка, "Українська книга" 8 050 357 70 24
Львів, "Книжкові джерела" 240-52-77, "Скарбниця" 240-30-40

Архівні фото Тараса Горбняка, Бакота до затоплення - тут. 

* у заголовок винесено слова  із вірша Марії Чумарної   "Кам'янець на Поділлі" 
Біль несподіваний ти принесла мені, Бакото.
Страшно у цім безгомонні навіть заплакати.
Страшно відчути, як раптом сльозі обізветься
плач столітній із пращура більного серця...
Біла дорога ховає обвуглені ноги.
Стежка обірвана сходить зеленою кров'ю...
Дикий бур'ян розшматовує останки дороги,
риси твої поховавши навік під собою.
Потім Дністер погамує твій розпач невтішний.
Зніметься птаство, полине в печери кремінні.
Скільки вже раз ти стояла отак серед тиші,
серце стиснувши, древня подільська твердине?
Орди століттями кров твою горду місили.
Ти воскресала, як цвіт навесні в твоїх пущах.
Онде на кручі цвітеш золотим дивосилом,
Бакото вічна і невмируща!
Тільки б ім'я твоє ще пам'ятали, Бакото...
Люди повернуться. Знову поселяться вище,
де від навал боронилось колись городище, -
світлом пісень обігріють повітря замкнуте, -
тільки б ім'я твоє ще пам'ятали, Бакото.

Трохи фотографій осінньої Бакоти, без тексту: